Методи та форми роботи психолога з дітьми-сиротами
1. Методи роботи психолога з дітьми-сиротами
2. Види та форми роботи психолога з дітьми-сиротами
3. Рекомендації психологові
Методи роботи психолога з дітьми-сиротами
Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного характеру. Його також визначають як найкоротший шлях досягнення гтимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Методи психологічної роботи - це сукупність прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних можливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації чи розв'язання психологічнх проблем клієнтів. Метод у психологічній роботі виконує подвійну роль, оскільки, з одного боку, він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об'єкта (суб'єкта).
Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі використовуються різноманітні методи, які виникли та розинулися в межах наук про людину, зокрема педагогіки, психології, соціології.
Педагогічні:
Методи формування свідомості (переконування, навіювання, приклад)
Методи організації діяльності (вправляння, тренування, доручення)
Методи стимулювання діяльності (заохочення, схвалення,позитивне та негативне підкріплення, змагання)
Методи самовиховання (самоаналіз, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання)
Психологічні:
Методи психодіагностики (тестування інтелекту та здібностей, малюнкові та проективні тести, особистісні опитувальники, соціометрія)
Психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна психотерапія, поведінкова терапія)
Психокорекційні методи (психогімнастика, арт-терапія, казкотерапія)
Психологічне консультування
Соціологічні:
Спостереження, Методи опитування (інтерв'ю, анкетування, фокус-група), Методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз), Біографічний метод, Експертна оцінка
Соціальної роботи: Аналіз соціуму, Соціальна вулична робота, Робота в громаді, Метод «рівний-рівному»
Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці, є різновидами методів виховання.
Методи формування свідомості засновані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. Переконання - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Серед вербальних видів переконання виокремлюють роз'яснення, доведення, спростування. Основними засобами переконання є логічні доводи, факти, цифри, приклади з життя, певні події тощо. Для забезпеченню ефективного переконання слід дотримуватися таких правил.
1. Інформація соціального працівника має бути доступна та зрозуміла для клієнта.
2. Переконування слід проводити з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.
3. Переконування має бути логічним, послідовним, доказовим.
4. Доцільно підкріплювати окремі тези прикладами з реального життя.
5. Спеціаліст має бути упевнений у тому, у чому він переконує іншого.
6. Переконування не має перетворюватися у моралізування.
Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу її несвідомого, а через них - на її волю і розум. Особливість навіювання полягає втому, що воно проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконання) на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводи чи закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного - важливо не що сказав, а як сказав (виразно, яскраво, емоційно - так, щоб «брало за душу»).
За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тобто навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: по-перше, навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваг лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини. Здебільшого жінкам, яких направляють до центру матері та дитини, притаманні невпевненість, занижена самооцінка, пригнічений стан, негативні очікування, слабкість логічного аналізу, в діях втрачається здоровий глузд - все це стає сприятливим грунтом для здійснення впливу, вселяючого надії на позитив.
Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння (вправи). Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організованої діяльності, в процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки. Метод вправляння доцільно активне використовувати під час формування у молодих матерів навичок догляду за дитиною (годування, одягання, купання тощо), а також під час формування та вдосконалення навичок комунікації, оволодіння певними видами діяльності. З цією метою можна проводити спеціальні заняття за участю медичних сестер, психологів інших спеціалістів, а також тренінги.
Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалєні способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитивне підкріпленні - деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтворення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріплення, пов'язане з діяльністю, таким чином встановлюється зв’язок «діяльність-задоволення». Позитивні переживання, котрі пов'язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплення того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало заволення, чи те, що створило можливості запобігти незадоволенню. Тобто, якщо зсь дія поєднувалася з приємним переживанням, то поєднання позитивних юцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повторюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються активними стимулами (слова заохочення, схвалення, нагорода, можливість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення як правило зменшується, ці дії, навпаки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної ості, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка, діяльність буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме у конкретної особи буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде більш ефективною.
Психологічні методи застосовуються з метою діагностики особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.
Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити «актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.
Психодрама - це метод групової психотерапії, в якій використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем та конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.
Ігрова терапія - метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль в ній, яка допоможе усвідомити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички соціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвинутими у дитини.
Арт-терапія - метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та вжиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, поробки з хутра та тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арт-терапії, перш за все, полягає в розвитку ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню її самовідчуттів. Групові заняття з арт-крапії сприяють також формуванню навичок спілкування між людьми, що, в свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.
Соціально-психологічне консультування - процес, який може бути як засобом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способах життєдіяльності тощо.
Окрім педагогічних та психологічних методів психологи у свой практичній роботі широко застосовують різні види соціологічних методів. Найбільш поширеними серед них є спостереження та анкетування.
Спостереження - візуальне сприйняття і реєстрація значимих щодо об'єкту спостереження фактів. Джерелом інформації для соціального працівника під час спостереження є поведінка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) жінок, дітей, персоналу. У найбільш загальному вигляді процедура спостереження складається з таких етапів:
- визначення мети і завдань (для чого, з якою метою спостерігати?);
- вибір об'єкта і предмета спостереження (що спостерігати?);
- вибір ситуації спостереження (в яких умовах спостерігати?);
- вибір способу спостереження (як спостерігати?);
- вибір способу реєстрації спостережуваного (як вести записи?);
- обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?).
Без чіткої відповіді на всі ці запитання спостереження дуже ускладнюється.
Ще одним методом, який мають використовувати у своїй роботі спеціалісти, є аналіз соціуму - збір даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію групи людей чи окремої особистості в певному соціумі. У роботі з жінками, які перебувають у центрі, соціальний працівник/соціальний педагог використовує такий різновид аналізу соціуму як складання сітки соціальної мережі клієнта. Вона містить такі сектори: 1) організації та люди, з якими контактувала чи продовжу контактувати жінка, яка перебуває у центрі; 2) форми підтримки, які вони надають їй чи можуть надавати (інформаційна, матеріальна, емоційна тощо); 3) частота контактів з організаціями чи окремими особами, особливо з батьком дитини та родичами. Після складання соціальної сітки соціальний працівник аналізує її складові за характеристиками щільності та секторності. Так, за характеристикою щільності сітка може бути щільною або рідкою, в залежності від кількості елементів, що входять до неї; за характеристикою секторності - моносектрною або багатосекторною. Багатосекторну сітку складають такі сектори як родичі, сусіди, друзі, суспільні групи тощо. Аналізується щільність всієї соціальної сітки взагалі та щільність кожного з секторів зокрема, виділяють елементи соціальної сітки, які є ключовими для робс з жінкою. З цією метою планується наступна робота з ущільнення сітки (залучення більшої кількості організацій та людей) або її активізації (розширення секторів чи створення нових).
Види та форми роботи психолога з дітьми-сиротами
Останніми роками психологи з'явилися у всіх освітніх установах, у тому числі і в притулках, дитячих будинках, інтернатах, кризових центрах, центрах сімейного виховання і так далі. Аналіз літератури показує, що методичне забезпечення діяльності психолога в дошкільних освітніх установах і в школах напрацьовано і опубліковано. Менш розробленими виявилася проблема надання психологічної допомоги дітям, що знаходяться у важкій кризовій ситуації, поза сім'єю, в сирітських установах.
Проблема надання допомоги дітям "групи ризику" сьогодні мало вивчена, що вимагає підвищення кваліфікації психологів, розробки спеціальних психологічних методів і технологій, обгрунтування побудови реабілітаційних і психокорекційних програм.
Для роботи з дітьми-сиротами можна виділити два види надання психологічної допомоги: 1) робота психолога в установах соціально-педагогічної підтримки (притулках, дитячих будинках, кризових центрах, інтернатах і так далі);
2) залучення висококваліфікованих фахівців з окремих проблем дітей або напрямів роботи, центрів, служб, консультацій і так далі.
Психолог, що працює безпосередньо з дітьми, в кожній конкретній установі повинен перш за все спиратися на вікові особливості дітей і новоутворення, характерні для кожного віковою періоду розвитку дитини. Психічний розвиток дитини найсприятливіше відбувається саме в кожному віковому періоді, при збігу виду діяльності і соціальної ситуації розвитку. Якщо цього не відбувається, то можна прогнозувати, що розвиток прийняли проблемний характер і може піти по необоротному шляху, привести до патологічних форм поведінки. В той же час психіка дитини відрізняється гнучкістю, пластичністю і можливістю компенсації. При певних видах реабілітаційної та психокорекційної роботи можна частково компенсувати певні сторони психічного розвитку і допомогти дитині оволодіти навичками соціальної компетенції, що дозволяють пристосовуватися до культурних типів поведінки.
Психологи установ, в яких виховуються діти, що опинилися без батьків, відзначають, що буває дуже важко знайти відповідні методи для роботи з такими дітьми. Наявні практичні матеріали часто не можуть бути використані в роботі з дітьми, так як дітям неможливо справитися з пропонованими завданнями, з якими добре справляються діти з благополучних сімей. Нерідко діти не розуміють сенсу пропонованих завдань, вони їм не цікаві, у них відсутні інтелектуальні навички вирішення завдань, вони не отримують задоволення від зробленої роботи, і, як правило, така робота виявляється малоефективною.
Але можна виділити найбільш ефективні види і форми роботи з дітьми від 3 до 18 років, які можуть лежати в основі складання реабілітаційних і психокорекційних програм.
Перша форма - ігротерапія, тобто використання різного роду ігор. Це можуть бути ігри в образах ігри, засновані на літературних творах, на імпровізованому діалозі, на поєднанні переказу і інсценування і так далі.
Використання образів в грі має ряд психологічних переваг. По-перше, створюються найбільш благополучні умови для особового зростання дитини, змінюється відношення до свого "Я", підвищується рівень самоприняття. Цьому сприяють обмеження перенесення емоційних переживаннь дитини, пов'язаних з низькою самооцінкою, невпевненістю в собі, неспокоєм про себе, зменшується напруженість, купірується гострота переживань.
Психолог повинен знати, що використання гри як терапевтичного засобу йде по двох підставах: а) гра може бути використана як інструмент для вивчення дитини (класична психоаналітична техніка, при якій відбувається витіснення бажання, заміна однієї дії іншим, відсутність уваги, обмовки, запинки і так далі); б) вільне повторне відтворення травмуючої ситуації -"нав'язлива поведінка".
Ми бачимо, що гра служить для розкриття і лікування спотворень в розвитку дитини. Ігротерапія цінна тим, що відкидає тінь на підсвідомість і дозволяє побачити, з чим в грі асоціюється у дитини травма, проблема, досвід минулого, що заважає йому нормально жити. Можна виділити п'ять ознак, по яких гру відносять до терапевтичного засобу.
1. Гра - це природна обстановка для самовираження дитини.
2. Те, що дитина робить під час гри, символізує його емоції і страхи.
3. Несвідомо дитина виражає емоціями в грі те, що потім може усвідомити, він краще розуміє свої емоції і справляється з ними.
4. Гра допомагає будувати хороші стосунки між дитиною і психологом, його поведінка буде спонтанна.
5. Гра дозволяє психологові більше дізнатися про історію життя дитини. Для роботи з дітьми психолог може використовувати вільну гру і директивну (керовану). У вільній грі психолог пропонує дітям різний ігровий матеріал, тим самим провокуючи регресивну, реалістичну і агресивну види ігор. Регресивна гра припускає повернення до менш зрілих форм поведінки (наприклад, дитина перетворюється на зовсім маленького, просить узяти його на руки, сюсюкає, повзає, бере соску і так далі). Реалістична гра залежить від об'єктивної ситуації, в якій опиняється дитина, а не від потреб і бажань дитини. Наприклад, дитина хоче грати в те, що він бачив і пережив удома: обшук, п'янку, бійку, насильство. А йому пропонують грати в те, що він бачить в даній установі: циркове уявлення, театральний спектакль, день народження, свято і так далі. Агресивна гра - це гра у війну, повінь, насильство, вбивство.
У своїх іграх діти, що живуть в установах соціально-педагогічної підтримки, постійно повертаються до пережитих стресових ситуацій і переживатимуть їх до тих пір, поки не звикнуть до того, що вони пережили. Поступово переживання стануть менш гострими і сильними, і діти зможуть переносити свої переживання на інші об'єкти. Але для цього психолог повинен навчити дітей засобам нової поведінки і іншим переживанням.
Психологові важливо проводити реабілітаційну роботу із застосуванням елементів ігротерапії або з використанням різного виду ігор. Для проведення реабілітаційної роботи в розроблену ним програму добре включати структурований ігровий матеріал, який провокує дітей на висловлювання власних бажань, оволодіння соціальними навиками, засвоєння способів поведінки. Для цією ефективним є використання людських фігурок, символізуючих сім'ю, машин, предметів і ляльок, наборів іграшок і так далі Наприклад, фігурки сім'ї, машини, постільне приладдя провокує бажання піклуватися про когось; зброя - сприяє виразу агресії; телефон, поїзд, машинки - використанню комунікативних дій.
Організовуючи ігри з дітьми, психолог спостерігає за тим, що дитина ігнорує: які іграшки, якого кольору і якої форми, а також фіксує неможливість дитини грати з певною іграшкою. Застосування в роботі психолога різних видів ігор і спеціально розроблених програм реабілітації і психокорекції з використанням гри є вельми цінним, оскільки в грі виявляється невідома нам форма подолання травмуючих переживань. Ця форма виявляється тоді, коли вдалася інтеграція усвідомлення і переживання, через неї відбувається зняття психічної напруги, формується здатність сприйняття нових вражень і перенесення фантазії дітей на теми, не пов'язані з насильством, пережитою травмою, що може сприяти розвитку упевненості в собі, затвердженню власного "Я", підвищенню самооцінки, довіри дорослим, що оточують дитину. Застосування ігор в роботі з даним контингентом дітей - лише етап в процесі реабілітації і корекції особи дитини.
Другий метод - арттерапія. Даний метод побудований на використанні мистецтва як символічній діяльності. Застосування цього методу має два механізми психологічної коректувальної дії. Перший спрямований на вплив мистецтва через символічну функцію реконструювання конфліктної травмуючої ситуації і знаходження виходу через переконструювання цієї ситуації. Другий пов'язаний з природою естетичної реакції, що дозволяє змінити реакцію мешкання негативного афекту по відношенню до формування позитивного афекту, що приносить насолоду. У роботі з дітьми психолог, використовуючи ігротерапію, доповнює її арттерапевтичними методами. Розрізняють декілька видів арттерапії: малюнкова, заснована на образотворчому мистецтві, бібліотерапія, драмтерапія, піскова терапія і музична терапія.
В якості терапії засобами мистецтва, психологи можуть застосовувати прикладні види мистецтва. Можна порекомендувати завдання на певну тему із заданим матеріалом: малюнки, ліплення, аплікація, орігамі і так далі. Психолог пропонує дітям завдання на довільну тему з самостійним вибором матеріалу. Як один з варіантів рекомендується використання вже існуючих витворів мистецтва (картини, скульптури, ілюстрації, календарі) для їх аналізу і інтерпретації.
Свідченнями для використання малюнкової терапії, є: труднощі емоційного розвитку, актуальний стрес, депресія, зниження емоційного тонусу, імпульсна емоційних реакції; емоційна депривація дітей, переживання дитиною емоційного відкидання і відчуття самоти; наявність конфліктних міжособових ситуацій, незадоволеність внутрісімейною ситуацією, тривожність, страхи, фобічні реакції; негативна "Я-концепція", низька, дисгармонійна, спотворена самооцінка, низький ступінь самоповаги.
Психологи можуть використовувати в своїй роботі з дітьми "групи ризику" наступні види завдань і вправ: 1) наочно-тематичний тип - малювання на вільну і задані теми. Прикладом таких завдань є малюнки "Моя сім'я", "Я в школі", "Мій новий будинок", "Моє улюблене заняття", "Я зараз", "Я в майбутньому" і т.д.;
2) образно-символічний тип - зображення дитини у вигляді образів. Теми можуть бути такі: "Добро", "Зло", "Щастя", "Радість", "Гнів", "Страх" і т.д.;
3) вправи на розвиток образного сприйняття - "Малювання по крапках", "Чарівні плями", "Домальовуй малюнок" в їх основі лежить принцип проекції;
4) ігри-вправи з образотворчим матеріалом для дітей молодшого дошкільного віку - експериментування з фарбами, папером, олівцями, пластиліном, крейдою і ін. "Малювання пальцями рук і ніг", "Руйнування-будівництво", "Накладення колірних плям один на одного" і т.д.;
5) завдання на спільну діяльність - твір казок, історій за допомогою малювання. Використовуються прийоми послідовного почергового малювання типу "Чарівні картинки" - один починає, інша дитина продовжує і так далі.
Музикотерапія дозволяє працювати з дітьми, що випробовують страхи, тривожність, неспокій. Наприклад: при пред'явленні спокійної музики, яка викликає приємні відчуття, дитині дають інструкцію думати про предмети, які викликають у нього страх, тривожність і так далі.
Бібліотерапія. Метод дії на дитину, що викликає її переживання, відчуття за допомогою читання книг. З цією метою психолог підбирає літературні твори, в яких описані страхи дітей, форми переживання стресових ситуацій, вихід із страшної для дітей ситуації. Для проведення такого виду роботи можна порекомендувати для дітей різних віків використання творів класиків літератури -Л.Н. Толстого, Би. Жіткова, Ст. Осєєвой, А. Гайдара і ін. Це такі твори, як "Боягузка", "Аришка-трусишка", "На крижині", "Обвал", "Чесне слово", казки "У страху ока великі", "Мальчиш-кибальчиш" і ін.
Логотерапія - це метод розмовної терапії, який відрізняється від розмови по душах, спрямований на встановлення довіри між дорослим і дитиною. Логотерапія припускає розмову з дитиною, спрямовану на вербализацию її емоційних станів, словесний опис емоційних переживань. Вербалізация переживань може викликати позитивне відношення до того, хто розмовляє з дитиною, готовність до співпереживання, визнання цінності особи іншої людини. Дитина не завжди проявляє самоэксплорацию, тобто міру включеності в бесіду. Її можна визначити як мінімальну, коли на ряд питань дитині пропонують відповісти ляльці або використовувати ляльки, персонажі (Петрушка, Барбі, Мальвіна, Буратіно, собака, тигр і так далі). Діти можуть використовувати для цієї мети свій улюблений образ або іграшку. Використання даного методу припускає поява самоконгруэнции - збіги зовнішньої словесної аргументації і внутрішнього стану дитини, що приводить до самореалізації, коли діти роблять акцент на особисті переживання, думки, відчуття, бажання.
Психодрама, або драмтерапія - це використання в роботі психолога лялькової драматизації. Дорослі (або старші діти) розігрують ляльковий спектакль, "програючи" конфліктні і значущі для дитини ситуації, пропонуючи йому як би з боку подивитися на дану ситуацію і побачити себе в ній. З дітьми, що проявляють тривогу, страх, пережили стрес, різного виду травми, найбільший ефект дає застосування методу біодрами. Суть його в тому, що діти готують уявлення, але всі дійові особи в нім - звіри. Діти розподіляють між собою ролі тварин або звірів і пропливають конфліктні і життєві ситуації на прикладі тварин. Розігруючи спектакль, уявлення або ситуацію, діти діють і говорять по-іншому, чим з використанням ляльок. Переживання дітей, що реалізовуються через образи тварин, відрізняються від людських і в той же час допомагають зрозуміти відчуття інших.
Морітатерапія. Метод, за допомогою якого психолог ставить дитину в ситуацію необхідності справляти хороше враження на оточуючих. Психолог пропонує дитині висловити свою думку про щось, а потім коректує його уміння висловлюватися, давати оцінку, відповідно приймати позу, використовувати міміку, жести, інтонацію и.д. Іншими словами, цей метод допомагає виховувати правила хорошого тону, відповідати нормам і правилам культури суспільства, в якому знаходиться дитина в даний час. Психолог може порекомендувати вихователям і соціальним педагогам, як вивчити дитину поводитися в конкретній ситуації, в яку він потрапить. Наприклад, як поводитися в гостях, як розповісти про себе, як розповісти про те, що ти робиш у вільний час, і так далі.
Гештальттерапія. Цей метод може бути застосований психологом для індивідуальної роботи з дітьми, в бесідах по душах. Проводиться він як перетворення розповіді дитини в дію. Приміром може служити такий вид роботи, як "Незавершені справи", "У мене є таємниця", "Мої сновидіння". Дитина розповідає психологові, що йому приснилося, а психолог просить показати, що снилося, за допомогою рухів, дій, матеріалу, іграшок, масок, пластиліну і так далі.
Поведінкова психотерапія - це систематичне усунення страхів, шкідливих звичок, не схвалюваної поведінки окремих дітей. Даний метод використовується в індивідуальній роботі з дітьми або в роботі з невеликими підгрупами. Такий метол можна рекомендувати психологові використовувати для роботи по подоланню страхів. З цією метою використовується проглядання діапозитивів, кінофільмів, відеофільмів, які викликають у дітей переживання відчуття страху, до тих пір, поки страх не зменшиться. Психолог може підсилювати переживання страху у дітей, поки вони не придбають комічні форми. Результатом даної роботи буде сміх психолога і дитини, гумор, радість сумісних переживань, які і є своїми роду катарсисом.
Таким чином, психологові в роботі з вихованцями притулків, дитячих будинків, кризових центрів, шкіл-інтернатів, соціальних готелів необхідно продумувати різноманітні форми занять і методику їх проведення. Вельми важливим моментом такої роботи є розробка психологом психокорекційних і реабілітаційних програм. Необхідно пам'ятати, що дітям, що пережили травми, стреси, можна допомогти двома способами: щоденним навчанням необхідним навикам соціальної компетенції і зняттям бар'єрів, що заважають нормальному психічному розвитку (із запрошенням фахівців різних профілів - психологів, психотерапевтів, консультантів, сексопатологій і так далі).
Психолог установ соціально-педагогічної підтримки повинен працювати не тільки з дітьми, але і зі всіма співробітниками в тісній єдності: з вихователями, соціальними педагогами і соціальними працівниками, педагогами, медиками, керівниками кружків і так далі.
Рекомендації психологові
1. Слід пам'ятати, що на початкових етапах психокоректувальних занять до традиційного завдання підвищення мотивації на роботу додається проблема бідності, однобічності всієї мотиваційної сфери дітей-сиріт. Це може бути не відразу виявлено, оскільки у дитини, що виховується поза сім'єю, існує позитивна мотивація відносно дорослого, яка базується на дефіциті спілкування з дорослим. Дитина завжди хоче сподобатися дорослому, виконує будь-які його завдання. Гіпермотивація спілкування з дорослим приховує від спостерігача дефекти в розвитку довільності у вихованців установ інтернатного типу.
2. У міру поглиблення конструктивних відносин необхідно поступово здійснювати перехід до застосування техніки, що вимагає більшої самостійності від дітей, аж до створення ними власних програм планування, організації діяльності і контролю.
3. Необхідно знати, що надцінність спілкування з дорослим приводить до практично повної залежності емоційного благополуччя дитини від відношення до нього дорослого. Тому в своїй роботі психолог не тільки не повинен користуватися прихильністю до нього дитини, але повинен прагнути ослабити вплив такої залежності, розвивати автономію дитини від дорослого.
4. Більшість відхилень в розумовому розвитку дітей-сиріт значною мірою визначаються незначністю, обмеженістю їх конкретно-плотського досвіду. Тому навіть в розвитку мислення необхідно приділяти увагу саме творчій його стороні, образному, конкретному пізнанню світу, збагачуючи і розширюючи конкретно-плотський досвід дітей.
5. Розвиток самосвідомості, відносини до себе, самооцінки у вихованців дитячих будинків не просто відстає, а має якісно іншу форму, розвивається по-іншому. Наприклад, у них складається стійка занижена самооцінка, для таких дітей характерний критичне, таке, що оцінює відношення до себе. Тому коректувальна робота повинна бути спрямована на підвищення ухвалення себе і свого тіла, імені, особи, статі, на підвищення самооцінки і упевненості в собі дитини-сироти. Спілкування в контексті психокоректувальної роботи повинне завжди носити підтримуючий характер.
6. Для вихованців дитячих будинків і інтернатів характерні захисні форми поведінки, що не дають можливості опанувати ситуацією і знайти конструктивне рішення. Завдання психолога в даному випадку – допомогти дитині навчитися емоційно відволікатися від фруструючої ситуації, брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати конфлікти. Як психокоректувальні методи тут можуть бути використані ролеві ігри, створення конфліктних ситуацій, методики, де необхідною умовою роботи є вихід за межі стереотипів поведінки, що склалися.
7. З причини недорозвинення інтимно-особистісної сфери спілкування, робота психолога повинна бути спрямована на розвиток емпатії, здібності дітей-сиріт до співпереживання, на формування потреби розділяти свої переживання з іншою людиною, обмінюватися враженнями.
8. Перш ніж почати формувати у дитини яку-небудь якість (наприклад, піклуватися про близьких людей), потрібно, щоб у дитини виникла потреба в цій якості (порушити любов і прихильність до близьких).
9. Необхідно пам'ятати, що багато якостей особи дитини можуть бути пристосовними для життя в школі-інтернаті і носити негативний характер. Щоб позбавитися від них, необхідно чимось компенсувати їх відсутність, дати дитині інший ''інструмент'', що виконує ті ж психологічні функції. Наприклад, дитина не перестане брехати «просто так», оскільки брехня виконує для нього пристосовну, захисну функцію, позбавляючи дитину від покарань або інших труднощів.
10. У вихованців дитячих будинків може бути негативне відношення до групових занять, що пояснюється перевантаженням спілкування з однолітками і депривацією потреби бути наодинці. Знання особливостей дітей-сиріт і застосування його з практики, при створенні психокоректувальних програм, дозволить підвищити ефективність діяльності психолога в установах інтернатного типу.
11. Відхилення в розвитку дітей в закритих дитячих установах можна позначити як недорозвинення внутрішніх механізмів опосередковування, формування яких створює можливість переходу від реактивного, ситуаційного до активної, вільної поведінки. Недорозвинення механізмів опосередковування у вихованців школи-інтернату компенсується формуванням різного роду ''захисних утворень'', коли замість творчого мислення розвивається класифікаційне, замість становлення довільності поведінки – орієнтація на зовнішній контроль, замість уміння самому справлятися з важкою ситуацією – тенденція до афектного реагування, образи, перекладу відповідальності на інших. Так, наприклад, за відсутності покрокового контролю з боку дорослого, задача або дія не буде завершена, або буде виконана абияк, формально. Причому на критику дорослого дитина відреагує дуже емоційно, агресивно.
Немає коментарів:
Дописати коментар